Корець - нинішній райцентр Рівненської області - вперше згадується як Корчеськ під 1150 р. у Іпатіївському літописі. У перших літописних згадках Корець зафіксовано під назвами Корчеськ, Коречеськ. За основу назви взято слово-корінь "корч". Сучасна назва "Корець" прийшла на зміну древній у XIV ст.

Річка Корчик поділяє місто Корець на дві частини. Східна частина Корця є власне старим містом, тут знаходиться центр Корця і більшість його історичних та історико-архітектурних пам'яток. В Корці збереглися багато церков, костел, малий палац Йозефа Чорторийського (1788), келії Воскресенського монастиря (1764-1767). Місто відоме і своїм Свято-Троїцьким Ставропігіальним жіночим монастирем.

Проте безпосередня мета нашої зупинки - корецький замок, закладений у 1386 р. князем Федором Oстрозьким. Глибокий рів, який наповнювався водами Корчика, відділяв замок від міста з трьох боків, із заходу його від нападу прикривала річка. Замок з'єднувався з навколишнім світом лише підйомним мостом. У першій половині XVI ст. князь Богуш Корецький укріпив замок мурами, зруйновані фрагменти яких добре видно біля південно-західного підніжжя замку. Остання перебудова була здійснена князем Йожефом Чорторийським у 1780 р. У 1832 р. пожежа зруйнуала замок. У 20-х роках XX ст. Бнінський, тогочасний власник замку намагався впорядкувати та законсервувати його. Хоча він і не зберігся повністю, проте цегляний міст XVI ст., башта, залишки стін палацу, збудованого на руїнах фортеці, краєвид, що відкривається з високого берега - все це справляє неабияке враження.

Свято-Успенська Почаївська лавра – святиня християнського світу, один із найбільших в Україні осередків релігійного життя знаменита чудотворною іконою Почаївської Божої Матері, цілющим джерелом, на місці явлення Богоматері. Ми маємо лише 2 години, щоб ознайомитись з лаврою.

Заснував стародавній монастир преподобний Мефодій в XIII ст. Чудотворний образ Почаївської Божої Матері був привезений з Констанстинополя. Після багатьох чудес, що відбулися перед іконою, Анна Гойська пожертвувала ікону монастирю разом із землями.
Вхід до монастиря відкривається Святими воротами , збудованими у стилі ампір у 1839 р. Але найголовнішою спорудою лаврського ансамблю є Успенський собор, зведений у 1771-1791 рр. за проектом Готфріда Гофмана на кошти графа Миколи Потоцького на місці старої церкви монастиря. Усередині собору знаходиться стопа Божої Матері і джерело, що б'є біля неї . Чудотворна ікона знаходиться над Царськими воротами собора і спускається для віруючих під час ранішньої служби. У підземеллі Успенського собору паломники відвідують печеру, де молився преподобний Іов , який був ігуменом монастиря у XVII ст. Поруч з цією печерою знаходяться мощі преподобних Іова та Амфілохія Почаївських , що жив у XX ст. і був нашим сучасником. З Успенським собором гармонує дзвіниця , збудована в 1861-1871 рр. за проектом Раструханова. На одному з її ярусів висить найбільший в Україні дзвін вагою 11 тон. Троїцький собор , збудований перед Першою світовою за проектом Олексія Щусева в неоруському стилі, прикрашають мозаїки , виконані за ескізами Миколи Реріха. Оглянемо також Архієрейський палац (1825). При монастирі відкрито Почаївську духовну семінарію. Під час екскурсії ми можемо набрати або купити цілющої води з джерела Пресвятої Богородиці.

Кременець часто називають українською Швейцарією. Це невелике місто на півночі Терноільської області. Перша писемна згадка про місто датується 1227 р. Кременець був одним з небагатьох міст, яке не зміг взяти у 1241 р. хан Батий. В XIV ст. за місто змагаються поляки, литовці і угорці. В другій половині XIV ст. на Замковій горі побудовано мурований замок на місці фортеці часів Київської Русі. В 1536-1556 рр. містом володіє Бона Сфорца, польська королева і велика литовська княгиня - саме її ім'ям тепер частіше називають Замкову гору звідки відкриваються чудові краєвиди.

На мурах видно залишки вікон і бійниць. Зліва від входу привертають увагу сліди старовинної криниці, вирубаної в скелі в 1530-х роках

Після відвідування замку ми пройдемось вуличками міста, оглянемо Богоявленський монастир , заснований у 1633 р., Миколаївський собор початку XVI ст., костел св. Станіслава 1854-1857 р., садибу батьків Юліуша Словацького , полкову Покровську церкву XIX ст. , єзуїтський костел (1731-1753), при якому у 1750 р. було відкрито колегіум, що проіснував до 1773 р. У 1805 р. зусиллями Тадеуша Чацького та Гуго Колонтая в корпусах, які залишились від єзуїтів, відкрилась Волинська гімназія, яку у 1819 р. реорганізовано у Волинський ліцей, який у 1833 р. було переведено в Київ.

Селище Вишнівець розкинулось в мальовничій місцевості у верхів'ї ріки Горінь. Перша письмова згадка зустрічається в історичних джерелах під 1395 р. Тоді власник цих земель Дмитрій Корибут збудував тут перший укріплений замок на правому березі р. Горинь. У 1463 р. Вишнівець переходить до Солтана Несвіцького, який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким. У 1494 князь Михайло Вишневецький зводить новий замок вже на стрімкому лівому березі р. Горинь. З того часу і на декілька віків стає Вишнівець родовим гніздом могутнього роду князів Вишневецьких. Церква Вознесіння Господнього (1530 р.) - найдавніша споруда Вишнівця, що збереглась до нашого часу. Можливо, саме в ній хрестили Дмитра-Байду Вишневецького - легендарного засновника козацької дружини на Малій Хортиці, що стала прототипом Запорозької Січі на Дніпровських порогах.

Але жаль українські магнати Вишневецькі поступово покатоличились. В 1640 р. Ярослав Вишневецький збудував замок, мури і оборонний монастир кармелітів. Місто на той час було великим торговим і ремісничим центром. Проте після Зборівського миру Вишнівець був пограбований і зруйнований. На початку XVIII ст. останній із князів Вишневецьких Міхал Сервацій перебудовує розорений замок у пишний палац , який після його смерті переходить до графів Мнішек. У вересні 1848 р. тут побував Оноре де Бальзак. Вишнівецький палацовий ансамбль і сьогодні милує око і є цікавою історичною та архітектурною пам'яткою України, з якою ми детально ознайомимось.

Старовинне містечко Бучач має неповторну старовинну міську забудову, що пристосувалось до своєрідного рельєфу – глибокого каньйону ріки Стрипи в оточенні високих горбів. Вперше місто згадується в літописах під 1397 роком. Здавна на горі над містом височіє могутній замок . Хоча він втратив своє оборонне значення ще у 1772 р., і сьогодні його руїни вражають, адже товщина стін місцями сягає 3,5 метри.
З початку XVII ст. містом володіли магнати Потоцькі, а після 1772 р., коли місто переходить у володіння Австрії.

Під час екскурсії містом ми також оглянемо :
- церкву св. Миколая (1610), засновану Марією Потоцькою (з роду Могил). В церкві зберігся високомистецький бароковий іконостас другої половини VIII ст.
- монастир та церква св. Хреста отців Василіан (середина XVIII ст.).
- костел Успіння Пресвятої Богододиці , збудований на пожертви Миколая Потоцького у 1761-1763 рр біля підніжжя Замкової гори.
- міську ратушу , збудовану в 1751 році за проектом Бернарда Меретина. Ратуша була оздоблена скульптурами, які виконав видатний скульптор майстер Пінзель. На жаль, частина їх загинула під час пожежі 1859 р.
- церкву св. Покрови 1764 р. Це останній твір архітектора Меретина і скульптора Пінзеля у Бучачі.

У Підзамочку зберігся замок , побудований князем Потоцьким в 1600р. на невисокому пагорбі над річкою Стрипою. Вже в назві відображено його призначення – допоміжна твердиня на підступах до Бучацького замку.

Зарваниця – маленьке село, якого навіть немає на звичайній карті України. Але в християнському світі воно має такий саме статус, як і французький Люрд чи португальська Фатима – тут знаходиться всесвітній Марійський відпустовий центр. Його виникнення пов’язане з чудотворною іконою Зарваницької Божої Матері. Мати Божа явилась уві сні одному з київських ченців, коли він тікаючи від монголо-татрської навали, опинився на галицькому Поділлі. Пробудившись, він побачив райську місцину зі сна і джерело чистої води, а над ним ікону Пресвятої Діви Марії з Ісусом на руках. Чернець назвав це місце зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і поставив в ній ікону Богоматері. Сюди, почувши про чудо, приходили люди. З роками виросла церква і монастир.

Однак перша згадка про село датується 1458 р., у середні віки тут існував замок. У 1662-1688 рр. Зарваницю кілька разів спустошували турки і татари, однак Зарваницьку ікону вдалось врятувати. У 1754 р. власник села граф А.Мйончинський побудував кам'яну церкву Пресвятої Трійці , яка збереглась до наших днів Короновано ікону у 1867 р. Монастир було спалено у 1916 під час Першої світової війни, але його відбудували. Знов закрли монастир у 1946 р. Джерело ж було огороджено колючим дротом. З кінця 80-х років XX ст. почалось відродження святині. Зарваницький комплекс створений за сучасним проектом до 2000-ліття Різдва Христового на місці старого монастиря, знищеного радянською владою після Другої світової війни. Поєднання сучасних й традиційних елементів надає комплексу незвичайного вигляду. Ми оглянемо надбрамну церкву Благовіщення, собор Зарваницької Матері Божої, підземну церкву Пресвятої Трійці, дзвіницю, шпиталь, каплиці. Перед собором - величезна площа. Але навіть вона не в змозі вмістити тисячі віруючих греко-католиків, що приїздять до Зарваниці у святкові дні. Тут ми також зможемо набрати води з цілющого джерела.

Районне місто Теребовля колись було центром удільного князівства, до якого входили землі південно-східної Галичини, Буковини та Поділля. Вперше Теребовля згадується в Іпатіївському літописі під 1097 роком. Після Любецького князівського з’їзду 1097 р. за підступною змовою київського князя Святополка Ізяславича з іншими князями теребовлянський князь Василько (1084-1124) був захоплений і осліплений. Брат Василька Володар зібрав військо, звільнив брата і домігся справедливого покарання винуватих.

В 1241 р. Теребовля повністю зруйнована татаро-монголами. В 1349 р. місто входить до складу Польського королівства. Теребовля отримала Магдебурзьке право одною з перших на Галичині: у 1389р. В другій половині XIV ст. будується мурований теребовлянський замок . Він став однією з наймогутніших на Галичині фортець зі стінами товщиною до 5 метрів. В 1631 р. його перебудовують. В 1678р. під час навали турків замок в Теребовлі був зруйнований і більше вже не відновлювався. До нашого часу збереглись величні руїни.Цікавою пам’яткою архітектури є Миколаївська церква XVI ст. зі спеціальним бойовим ярусом бійниць. Заслуговує на увагу і монастир кармелітів 1635-1639 рр.

Поруч з Теребовлею у Підгорянах знаходиться старовинний Угорницький Василіанський монастир (літописи XVI ст. вже називали його “старим”). Зараз монастир повернутий церковній громаді і потроху відновлюється після радянських часів, коли тут була військова частина.

Микулинці (первісна назва Микулин) мають вже близько тисячі років. Належав Микулин теребовлянським князям і служив північним форпостом Теребовлянського князівства. З середини XII ст. Микулин входить до складу Галицького князівства. Після спустошення татаро-монголами в 1240 р. місто занепадає і знову згадується в літописах лише в 1387 р., коли потрапляє під владу Польщі. Власниця міста Анна Йорданова у 1550 р. будує новий мурований замок-фортецю . В 1595 р. Микулинці отримують статус міста і право на проведення торгів та ярмарок. В 1761-1779 рр. власниця містечка графиня Людвіга Потоцька замість старого будує новий костел на честь св. Трійці , при якому до кінця XVIII ст. діяв монастир ордену місіонерів св. Вікентія. Навпроти костелу в кінці XVIII ст. Потоцькі будують палац з парком . Палац в середині XIX ст. докорінно перебудував граф Казимир Конопко , який першим почав на науковій основі вивчати місцеві природні сірчані джерела, легенди про цілющі властивості яких здавна розповідали місцеві жителі. В 1826 р. граф будує грязьову лікарню з пансіонатом. Але після відкриття джерел мінеральних вод в Трускавці, Моршині та ін. грязьолікарня втрачає свою популярність і поступово занепадає. Остаточно лікування припиняється у 1914 р, але у 1967 р. лікувальну справу відновлюють. А гарною збереженістю в наш час замок завдячує родині охоронців графів Рейт - останніх власників замку. В післявоєнні часи жінка-охоронниця пані Стефанія знайшла в собі мужність написати листа до Сталіна з проханням не розбирати замок на каміння. Це допомогло зберегти замок.

Ми оглядаємо
замок 16-18 ст., палац 18-19 ст., Троїцький костел 1779р. і греко-католицький храм святої Трійці, збудований у 1882-1889 рр.
Крім бальнеологічного санаторія, село Микулинці відоме своїм пивом "Микулинецьке" .