Білогородка, розташована на правому березі річки Ірпінь, вперше згадується під 980 р. як Білгород.
В цей час місто з навколишніми землями було особистим володінням великого князя київського Володимира Святославича.
Тут знаходився князівський палац. За часів Київської Русі Білгород входив в систему оборони Києва від кочівників.
У 991 р. в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з наймогутніших форпостів Київської Русі.
Залишки давнього Білгорода добре збереглися. І сьогодні можна бачити його потужні укріплення - глибокий рів та вал,
що мав досить складну конструкцію з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Вал і рів оточували місто, яке займало площу понад 120 га.
Білгород був одним з найбільших міст Київської Русі і за своїми розмірами перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів,
Переяслав, Рязань і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими містами столичного значення.
В ХІ – ХІІІ ст. Білгород був значним ремісничо-торговим, культурним та політичним центром.
Його завжди намагались захопити князі, що претендували на Київський престол. Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю Києва.
Велике квітуче місто було зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 р. Воно відродилося уже в Литовські часи з сучасною назвою Білогородка.
Під час нашої зупинки в Білогородці ми оглянемо городище Х-ХІІІ ст.
та оборонні споруди часів Другої світової війни.
