Cело Новий Биків розташоване на лівому березі річки Супой в 30 км від районного центру - міста Бобровин.
Серед пам'яток села приваблює увагу Успенською церквою (1804) та залишки палацу.

Село Піски розташоване на території Бобровицького району Чернігівської області. Перша згадка про село датується 1650 р. Знамените тим, що в ньому знаходиться музей П. Г. Тичини, який народився тут у 1891 році в сім'ї сільського дяка. Тичина вчився спочатку в земській школі, потім у Чернігівській бурсі, потім у духовній семінарії. Перші вірші написав в 1906 році. Великий вплив на поета-початківця мала зустрічі з українським письменником Михайлом Коцюбинським, літературні суботи якого він регулярно відвідував. Саме на них він почав читати свої, схвально зустрінуті, вірші У 1912 р. вперше надрукований вірш Тичини «Ви Знаєте, Як липа шелестить»). А в 1919 р. вже вийшла в Києві його збірка «Сонячні кларнети». Крім поетичної діяльності, був активним громадським діячем. У ХХІ ст. в селі постала нова церква. Також у селі народився письменник письменник Д. А. Головко.

В 1600 р. на березі р. Удай на землях князів Вишневецьких ієромонахом Іосафом
був заснованований Густинський Свято – Троїцький чоловічий монастир.
В 1615 р. монастир отримав від Михайла Вишневецького грамоту,
яку згодом підтвердила і його дружина Раїна Могилянка,
на право володіння оточуючими монастир землями.
Історія Густинського монастиря пов'язана з видатними діячами церкви.
Зокрема тут був рукоположений в сан ієромонаха Дмитро Туптало -
майбутній святий Димитрій Ростовський.
Часто бував у монастирі митрополит Петро Могила.
Тут створено відомий Густинський літопис.
В монастирі облаштовано родинний склеп Рєпніних - Волконських.
Протягом своєї історії монастир переживав і злети, і важкі часи.
Закривала монастир і царська, і радянська влада.
Але вже з 1993 р. він діє як жіночий.
На сьогоднішній день це чудово доглянутий,
надзвичайно рідкісний нині комплекс монастиря - фортеці,
що належить до видатних оборонних споруд і пам'ятників культури.
Ансамбль монастиря складається з потужної оборонної огорожі і воріт (1614-1636),
величного п’ятибанного Троїцького собору (1674),
який був побудований коштом гетьмана І. Самойловича,
Воскресенської церкви (1636-1844), Петропавлівської церкви (1693-1708),
надвратної Миколаївської церкви (1693), корпусу настоятеля та келій.

Перша писемна згадка про місто Прилуки в Іпатіївському літописі датується 1085 р.
В той час місто було південно-східним форпостом Київської Русі в боротьбі з половцями.
Після повного спалення монголо-татарами в 1239 р. Прилуки знову згадуються аж в 1459 р. як місто,
що входило до складу Литовського князівства.
А в 1590 р. Прилуки були подаровані князям Вишневецьким
і разом з Лубнами, Пирятином, Лохвицею, Хоролом, Ічнею, згодом Ромнами увійшли
в так звану Вишневеччину - велетенське земельне володіння цього княжого роду на Лівобережній Україні.
З початком Визвольної війни 1648-1656 рр. Прилуки стають полковим містом.
На початок XVIII ст. це одна з найбільш укріплених фортець Лівоберіжжя.
В той час в місті діяла полкова канцелярія, суд.
До наших днів збереглась полкова скарбниця (1709) - рідкісний зразок цивільної споруди в стилі барокко.
Вона вважається найстарішою будівлею міста.
В 1719 р. царським указом прилуцьким полковником був призначений Гнат Галаган - саме той Гнат Галаган,
що перейшов від Івана Мазепи на сторону Петра І і брав активну участь в руйнуванні Січі в 1709 р.
Галаган профінансував завершення будівництва Спасо-Преображенського собору (1705-1720)
і Миколаївської церкви - дзвіниці (1720).
Збереглись в Прилуках і собор Різдва Богородиці (1806-1815) та Стрітенська церква ( 1889).
З цивільних споруд XIX ст. варто відзначити будівлю казначейства,
де в 1865-1867 рр. працював відомий український письменник Панас Мирний.
Родом з Прилук був народний артист М.Ф.Яковченко (1900-1974).
Збереглась стара дідівська хата, в якій народився актор і садиба, де пройшли його юнацькі роки.
На театральній площі міста нещодавно встановлено пам’ятник митцю.

Cело Полонки розташоване над річкою Полонка. У XVIII ст. в центрі села була побудована православна церква Архангела Михаїла, де можна прикластися до нетлінної правиці свт. Димитрія Ростовського і ікони Пресвятої Богородиці Несподівана Радість.